Історія закладу освіти

Історія освіти в селі Потоки веде свій родовід із 1861 року. До 1901 року діти навчалися в пристосованому приміщенні. В 1901 році була збудована земська школа. В школі було чотири класи, працювало чотири учителя: Шеренко Семен Петрович, його дружина, Лебедь Ганна Миколаївна (поміщиця), навчалося близько 150 дітей. При Успенській церкві була церковно-приходська однокомплектна двокласна жіноча школа, в якій навчалося до 40 чоловік. В школі працювало два вчителі, одна з них Скволецька, дочка диякона з с.Солониці. Учителі земської школи мали середню освіту, а в приходській не мали навіть середньої..

У 1908-1910 роках при Миколаївській церкві збудували церковно-приходську школу змішаного типу. Знання учнів у цій школі були низькі, учителі не мали відповідної освіти. Всього до 1917 року навчалося близько 200 дітей. Майже третина дітей шкільного віку були неохоплені навчанням. Після 1917 року церковно-приходську школу закрили. При суконній фабриці, яка була збудована ще в 1901 році, для дітей робітників відкрили два класи, але через два роки школу закрили і діти почали навчатися у колишній земській школі. До 1917 року ніхто з місцевих жителів не мав ні середньої, ні вищої освіти.

В довоєнні роки велика увага приділялася ліквідації неписьменності на селі, тому розвиток освіти відбувався інтенсивно. У 1925 році вперше почав працювати 5 клас. У 1928 році будинок графа Стокасімова був переобладнаний і відведений під школу. У 1927 році відбувся перший випуск семикласників. У 1934 році вперше проводився набір до 8 класу, в 1937 році був перший випуск десятикласників. У 1940-1941 роках навчалося до 600 дітей шкільного віку. У Потіцькій середній школі навчалися діти не лише з села Потоки, а й з сусідніх – Дмитрівка, Рокитне, Низи, Запсілля, Підлужжя, Дзержинське.

     

В період червня - жовтня 1941 року школу закрили. Бої біля села розпочалися на початку вересня і тривали близько тижня. Спочатку в приміщенні школи обладнали лазарет Червоної Армії, а після окупації в будівлі розмістився штаб нацистів. Будинок школи залишився, а все обладнання було знищено, спалено: книги, парти, столи, карти. Частину книжок та приладів зберегли жителі села і все збережене повернули після визволення.

Під час окупації школу відкрили, але діти не хотіли ходити, так як примушували вчити молитви і невдовзі заняття припинили. За час окупації практично спалили село, в приміщенні школи знаходилися військовополонені.

При відступі, німці знищили всі громадські та культурні заклади, в тому числі і два приміщення школи, уцілів лише головний корпус.

Після визволення села, школа була зразу відкрита. З жовтня 1943 року розпочалися заняття в тяжких умовах: не всі учні мали підручники, не було зошитів, писали на газетах чорнилом з бузини, сажі. Вікна були забиті жерстю, приміщення напівтемні. Але незважаючи на це, вчителі та учні працювали з великим ентузіазмом. Силами учнів під керівництвом вчителів природознавства Павленка О.А. та Крем’янського Д.М. були впорядковані дослідні ділянки, побудована теплиця, насаджено фруктовий сад та багато декоративних дерев.

В 1949 році при школі було створено краєзнавчий музей. В 1958-1959 роках силами учнів, батьків та учителів було збудовано спортивну залу, майстерні, відкрито їдальню та буфет. На той час в школі працювало 25 учителів, з них з вищою освітою 15. Діти мали можливість відвідувати гуртки: математичний, літературний, юних хіміків, юних натуралістів, фотогурток, хоровий, танцювальний, краєзнавчий, історичний, спортивний. Найбільший слід в пам’яті учнів залишили вчителі: Матвієнко Петро Іванович, вчитель історії, Федоренко Лариса Олексіївна, учитель української мови та літератури, Колесник Микола Степанович, учитель історії, Матвієнко Марія Андріївна, вчитель початкових класів.

З 03 листопада 1969 року діти почали навчатися у новому приміщенні школи, в якому продовжують навчатися і сьогодні.

В семидесятих роках в школі працювало 54 учителя, з них 8 було нагороджено значком Міністерства освіти – «Відмінник освіти».

За роки існування школи з її стін вийшло багато славних людей, серед них Баль Микола Васильович – герой Радянського Союзу, Мороз Анатолій Трохимович – письменник, лауреат Державної премії ім.Т.Г.Шевченка

З кінця сімдесятих років і до середини дев’яностих у школі активно діяло шкільне лісництво.

В різні роки школу очолювали: Федоренко Дмитро Савич, Потапенко Анастасія Нестерівна, Роговий Валерій Федосійович, Марченко Сергій Семенович, Прядко Євгеній Михайлович, Семерянін Оксана Григорівна.

З 01 січня 2021 року заклад передано у комунальну власність територіальної громади міста Кременчук і перейменовано у Потоківську гімназію № 33 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області.