Історія освіти в селі Потоки веде свій родовід із 1861 року. До 1901 року діти навчалися в пристосованому
приміщенні. В 1901 році була збудована земська школа. В школі було чотири
класи, працювало чотири учителя: Шеренко Семен Петрович, його дружина, Лебедь
Ганна Миколаївна (поміщиця), навчалося близько 150 дітей. При Успенській церкві
була церковно-приходська однокомплектна двокласна жіноча школа, в якій
навчалося до 40 чоловік. В школі працювало два вчителі, одна з них Скволецька,
дочка диякона з с.Солониці. Учителі земської школи мали середню освіту, а в
приходській не мали навіть середньої..
У 1908-1910 роках при Миколаївській церкві збудували церковно-приходську
школу змішаного типу. Знання учнів у цій школі були низькі, учителі не мали
відповідної освіти. Всього до 1917 року навчалося близько 200 дітей. Майже третина
дітей шкільного віку були неохоплені навчанням. Після 1917 року
церковно-приходську школу закрили. При суконній фабриці, яка була збудована ще
в 1901 році, для дітей робітників відкрили два класи, але через два роки школу
закрили і діти почали навчатися у колишній земській школі. До 1917 року ніхто з
місцевих жителів не мав ні середньої, ні вищої освіти.
В довоєнні роки велика увага приділялася ліквідації неписьменності на селі,
тому розвиток освіти відбувався інтенсивно. У 1925 році вперше почав працювати
5 клас. У 1928 році будинок графа Стокасімова був переобладнаний і відведений
під школу. У 1927 році відбувся перший випуск семикласників. У 1934 році вперше
проводився набір до 8 класу, в 1937 році був перший випуск десятикласників. У
1940-1941 роках навчалося до 600 дітей шкільного віку. У Потіцькій середній
школі навчалися діти не лише з села Потоки, а й з сусідніх – Дмитрівка,
Рокитне, Низи, Запсілля, Підлужжя, Дзержинське.
В період червня - жовтня 1941 року школу закрили. Бої біля села розпочалися на початку вересня і тривали близько тижня. Спочатку в приміщенні школи обладнали лазарет Червоної Армії, а після окупації в будівлі розмістився штаб нацистів. Будинок школи залишився, а все обладнання було знищено, спалено: книги, парти,
столи, карти. Частину книжок та приладів зберегли жителі села і все збережене
повернули після визволення.
Під час окупації школу відкрили, але діти не хотіли ходити, так як
примушували вчити молитви і невдовзі заняття припинили. За час окупації практично
спалили село, в приміщенні школи знаходилися військовополонені.
При відступі, німці знищили всі громадські та культурні заклади, в тому
числі і два приміщення школи, уцілів лише головний корпус.
Після визволення села, школа була зразу відкрита. З жовтня 1943 року
розпочалися заняття в тяжких умовах: не всі учні мали підручники, не було
зошитів, писали на газетах чорнилом з бузини, сажі. Вікна були забиті жерстю,
приміщення напівтемні. Але незважаючи на це, вчителі та учні працювали з
великим ентузіазмом. Силами учнів під керівництвом вчителів природознавства
Павленка О.А. та Крем’янського Д.М. були впорядковані дослідні ділянки,
побудована теплиця, насаджено фруктовий сад та багато декоративних дерев.
В 1949 році при школі було створено краєзнавчий музей. В 1958-1959 роках
силами учнів, батьків та учителів було збудовано спортивну залу, майстерні,
відкрито їдальню та буфет. На той час в школі працювало 25 учителів, з них з
вищою освітою 15. Діти мали можливість відвідувати гуртки: математичний,
літературний, юних хіміків, юних натуралістів, фотогурток, хоровий,
танцювальний, краєзнавчий, історичний, спортивний. Найбільший слід в пам’яті
учнів залишили вчителі: Матвієнко Петро Іванович, вчитель історії, Федоренко
Лариса Олексіївна, учитель української мови та літератури, Колесник Микола Степанович,
учитель історії, Матвієнко Марія Андріївна, вчитель початкових класів.
З 03 листопада 1969 року діти почали навчатися у новому приміщенні школи, в
якому продовжують навчатися і сьогодні.
В семидесятих роках в школі працювало 54 учителя, з них 8 було нагороджено
значком Міністерства освіти – «Відмінник освіти».
За роки існування школи з її стін вийшло багато славних людей, серед них
Баль Микола Васильович – герой Радянського Союзу, Мороз Анатолій Трохимович –
письменник, лауреат Державної премії ім.Т.Г.Шевченка
З кінця сімдесятих років і до середини дев’яностих у школі активно діяло
шкільне лісництво.
В різні роки школу очолювали: Федоренко Дмитро Савич, Потапенко Анастасія
Нестерівна, Роговий Валерій Федосійович, Марченко Сергій Семенович, Прядко
Євгеній Михайлович, Семерянін Оксана Григорівна.
З 01 січня 2021 року заклад передано у комунальну власність територіальної громади міста Кременчук і перейменовано у Потоківську гімназію № 33 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області.
Немає коментарів:
Дописати коментар